Як Фіфі та Яшка кролику допомогали

 -              Фіфі, ти не знаєш, що то за заєць сидить на нашому ганку? – Яшка підлетів до ляльки та плюхнувся поряд.

От же ж той Яшка! Йому з ранку немає спокою.

З полички, де вона сьогодні сиділа, Фіфі не могла бачити вікна, яке виходило на ганок, тому вона відповіла питанням на питання, як справжня одеситка:

-              Яшко, чому ти про це питаєш мене? Я не бачу ані ганку, ані зайця. Тобі цікаво, то злітай до нього та спитай.

Фіфі, як всі нормальні ляльки, в день не могла навіть поворушитися. А от вночі вона жила справжнім життям, адже лише вночі, коли її не бачать люди, могла рухатись, бігати та стрибати. Вона навіть, не могла розмовляти з пані Оксаною, хазяйкою бібліотеки у якій вони з Яшкою мешкали. А іноді так кортіло їй щось сказати.

Яшка – бібліотечний привід – вів більш рухомий спосіб життя. Він вільно пересувався бібліотечним приміщенням, навіть іноді бешкетував скидаючи з полиць дрібні книжечки, або пересуваючи речі, але то таке. Головне, що він міг спілкуватися з пані Оксаною.

 Зараз він вилетів на подвір’я і, на деякий час, зник з поля зору Фіфі.

Фіфі з Яшкою вже кілька років жили у одній дитячій бібліотеці в місті Одесі. Звідки там узявся Яшка, ніхто і досі не знає. А Фіфі народилася в Одесі, вона була звичайною лялькою зшитою з тканини. Їі створила одна з бібліотекарок та оселила серед книжкових полиць.

А через невеликий час, Фіфі стала обличчям цієї бібліотеки. Позувала для рекламних світлин, та, навіть, знімалася у кіно. Але то все дрібниці. Зараз її цікавило питання, куди так надовго зник Яшка?

- Вшурр! – Яшка з шумом приземлився на поличку поряд зі своєю тканинною подружкою . – Бідний кролик!

- Де ти був так довго? Розповідай!

- Отже, на нашому ганку сидить маленький рожевий плюшевий заєць, тобто він не заєць, а кролик, у картатій сорочці та синеньких шортах, трошки брудний, та дуже сумний.

- То чому він сумний і як тут опинився?

- Ну чого ти така нетерпляча, Фіфі? Я зараз все тобі розповім. – Яшка, як завжди, почав важнічати, та тягнути час, щоб ще більше розпалити цікавість подруги.

– Цього бідосю звуть Пінкі і він загубився. У нього була його дівчинка, хазяйка, вона дуже добра та чуйна, але така роззява. Вона постійно все губить – олівці, ключи від квартири, заколки та стрічки. Її навіть друзі прозвали Маринка Та-Що-Ловить-Гав, уявляеш? Так от, вчора ця Та-Що-Ловить-Гав спіймала чергову гаву та загубила свого вухатого улюбленця.

-              Що, загубила в нас на подвір’ї? – здивувалася Фіфі. – Якщо так, то вона, певно, наша читачка і обов’язково прийде до нас та знайде свого загубу.

-              А от і ні! – відповів привид. – Вона взагалі ніколи не ходила до бібліотеки, та не любить читати.

-              Фі, як багато вона втрачає. Тоді як цей Пінкі опинився тут, поряд з містом, де його дівчинка ніколи не була? – не вгамовувалась лялька.

Яшка зрозумів, що так просто вона від нього не відчепиться, тому почав розповідати те, що дізнався від рожевого зайця, тобто кролика. Його розгублена дівчинка поклала іграшку на стільчик у кафе, поки їла своє морозиво, та забула його там. Потім за той самий столик сів хлопчик, він узяв Пінкі та кудись поніс. А потім… потім Пінкі опинився на цьому ганку, нікому не потрібний та одинокий. Він дуже зрадів, коли побачив Яшку.

- Може ти зможеш мені допомогти? – кролик з надією дивився у великі темні очі привида.

 - Навіть не знаю, можливо я зможу умовити нашу бібліотекарку –  пані Оксану – забрати тебе до нас, будеш жити в бібліотеці.

- Це добре. Принаймні, краще, ніж на вулиці. Але я хочу знайти свою Маринку Ту-Що-Ловить-Гав, бо без неї мені сумно…

- Добре, ми з Фіфі щось придумаємо. – пообіцяв Яшка, та полетів до подруги.

 

- От така історія, Фіфі. Ми мусимо щось зробити для бідолахи. – підсумував він свою розповідь.

- Дивись, пані Оксана вже прийшла на роботу. Може розповіси їй про Пінкі?

Яшка, хутко підлетів до пані Оксани і зашепотів їй на вушко. Бібліотекарка підвелася зі свого робочого міста та вийшла на подвір’я. Вона підібрала з ганку маленьке кроленя.

- Де ж ти так забруднився, малий? Треба тебе помити, бо неможна давати таку брудну іграшку дітям.

 

Наступного ранку чистий та чепурний Пінкі сидів на своєму місті біля виставки книг про домашніх тварин. Йому дуже подобалося, що до нього підходять діти, та навіть граються з ним. Так минуло кілька днів….

-          Яшка, Фіфі, я дякую вам, та чарівній пані бібліотекарці за те, що ви мене прихистили.

-          Та чого там, пусте. Але ж ти все одно сумний. – відповіла Фіфі. – Чому ти сумуєш?

-          Я сумую, бо я не вдома. Мені не вистачає моєї Маринки. Хоч вона і розтелепа, але я її люблю, -  кролик майже заплакав.

-          Не реви! – буркнув Яшка. Щось придумаємо.

 

Якось, вже перед самим закриттям бібліотеки, Фіфі побачила маленьке іграшкове тигреня, яке осиротіло сиділо на диванчику біля книжкового стелажу.

- Яшка, Яшкааа, ходи сюди! –  гукнула Фіфі привида.

Його взагалі не було видно цілий день. Він працював разом з бібліотекарями. Вів велике дитяче свято до Дня захисту дітей. Тому стомився і спав під стелею.

Звісно, він не одразу почув, що його гукають, а коли почув був дуже незадоволений, що його розбудили.

-              Чого тобі, лялечко? – пробуркотів привид.

-              Бачиш, на дивані сидить тигреня? Схоже це ще одна загуба. Спитай його звідки він тут взявся.

-              І для цього ти мене розбудила? Сама не можеш?

-              Не можу, я не хочу кричати до нього на весь зал. А ти можеш підлетіти.

Після недовгого бурчання Яшка, все ж таки, полетів до тигра. Про що вони говорили, Фіфі не чула. Коли Яшка повернувся, він розповів історію, дуже схожу на історію кролика Пінкі. Тільки замість розтелепи Тої-Що-Ловить-Гав, був хлопчина на їм’я Дмитрик. І він виявився читачем бібліотеки.

Цілу ніч Фіфі, Яшка, Пінкі та Тигрун, так звали тигреня, радилися, як знайти загубленим іграшкам своїх дітей. На ранок з’явився план.

Яшка був єдиним з іграшкової компанії, хто міг спілкуватися з людьми, тому він нашепотів на вушко пані Оксані про те, що у бібліотеці необхідно відкрити Бюро знахідок під назвою "Хочу знайти друга!", та дати про це об’яву через інтернет. Пані Оксані така ідея сподобалась, але вона, окрім інтернету, розклеїла об’яви у районі.

І що тут почалось! До бібліотеки почали приносити різних звірів, ляльок, солдатиків та монстрів. Для них для всіх було місце у гостинній та затишній читальній залі.

 А з іншого боку почали приходити діти, які шукали своїх втрачених іграшкових друзів. І знаходили. Дякували, раділи. Одразу після заснування Бюро "Хочу знайти друга!", знайшовся Тигрунів Дмитрик. От лише за Пінкі так ніхто і не прийшов…

Минув майже рік. Пінкі змирився з тим, що буде жити у бібліотеці. Його навіть на роботу взяли. Він тепер був співробітником бібліотеки разом з Яшкою та Фіфі. Але все одно іноді він печалився...

І от одного дня до бібліотеки зайшли мати з донькою. Донька дуже вередувала та не хотіла заходити, але мати наполягала.

- Маринко, тобі задали у школі прочитати цей твір. Ти повинна виконати завдання. І взагалі, ти у класі читаєш гірше за всіх. Так не можна.

- Я не хочу читати, мені не подобається, – пручалася Маринка. – Я хочу повернути мого Пінкі!

- Доню, я куплю тобі такого самого кролика, якщо ти запишешься у бібліотеку.

- Не хочу такого самого, я хочу мого Пінкі. – продовжувала капризувати дівчинка, але вже не так впевнено.

Вона почала озиратися довкола. Велика кількість яскравих книг привабила її увагу. До неї підійшла привітна бібліотекарка. Маринці перехотілося вередувати. Аж раптом, вона побачили його.

Пінкі весь цей час сидів на своєму місці біля книжкової виставки та навіть подих затамував. Він впізнав свою Ту-Що-Ловить-Гав одразу. В нього від радощів та хвилювання навіть затремтіли іграшкові вуха.

- Це ж мій Пінкі! – закричала дівчинка, схопила кролика  та міцно притисла до грудей. – Він знайшовся, мамо! Виявляється він весь цей час був тут, у бібліотеці. І якби я так не нелюбила читати, я б знайшла його раніше.

- От бачиш як корисно заходити до бібліотеки. – посміхнулась їй пані Оксана. – Ти дуже любиш кроликів?

- Так, дуже.

- Тоді я пропоную тобі взяти в нас одну з книжок, які стоять поряд з твоїм Пінкі. Вона обов’язково тобі сподобається.

- Я згодна. Після того, як я загубила мого вуханя, я стала більш уважною і вже не так часто гублю свої речи. А тепер, я спробую полюбити читати. Запишіть мене у читачі, будь ласка.

- От і добре. -  сказала пані Оксана відкриваючи новий читацький формуляр.