Моя книжная полка

 "Привиди готелю "Едельвейс"

від Наталії Довгопол

Моя книжкова поличка нещодавно поповнилась цікавою новинкою від моєї улюбленої авторки Nataliya Dovhopol Наталії Довгопол. Це її новє підліткове фентезі “Привиди готелю “Едельвейс” та ще й з автографом! За що величезна дяка пані Наталії.

“Привиди...” книжка про такого собі сучасного підлітка Влада — справжнісіньку дитину асфальту — якого, проти його бажання, відправляють у туристичний табір у Карпати. Влад, хворобливий хлопчик, фізичних навантажень не любить, вся ця “туристична романтика” йому нецікава. Він планував все літо просидіти у Minecraft та змонтувати гигабайти відзнятого раніше відео...Але життя у Карпатському готелі “Едельвейс”, який має дуже давню та насичену історію, виявилося цікавішим за будь-яку комп'ютерну гру.

Під час своєї не дуже довгої мандрівки, Влад дізнається багато про свою родину та про самого себе. Вчиться позбуватися власних страхів, та сприймати свою інакшість, адже у краї мольфарів те, що він бачит привидів майже нікого не дивує. В нього з'являється місія, та подруга. Але ні... далі не писатиму, далі читайте! Додам, що книга, як ведеться у письменниці, написана бездоганною мовою. Легка, яскрава, наповнена карпатським діалектом, але зрозуміла. А ще тут багато фразеологізмів та приказок. Тож приємного читання всім, хто зацікавився!

 Етель Ліна Вайт

Цього разу на моїй книжковій полиці два твори англійської авторки Етель Ліни Вайт. І в них є все що я люблю. Англійський детектив у його класичній формі. Атмосфера старої Англії, леді та джентельмени, цікаві героїні. Письменниця дуже майстерно накаляє обстановку, та нагнітає відчуття небезпеки. Не дивно, що ці твори зацікавили кінематограф, зокрема самого Альфреда Хічкока, “короля жахів”, а за ним їх екранізовали ще декілька разів. 

Не буду пересказувати сюжет, бо це невдячна справа взагалі, а у випадку детектива — тим паче. Єдине що мені не дуже сподобалось, це переклад... в деяких моментах він мені “різав вухо”. Але це суто особисте. Книжки класні, захоплюють і тримають. Поціновувачам жанру сподобаються.     

👇👇👇

Мандрівний цирк сріблястої пані

Ця книжка потрапила мені до рук під час голосування за премію “Еспресо. Вибір читачів — 2021”. Я вже знайома з творчістю авторки — Наталії Довгопол — за минулорічним голосуванням. Тоді я не вагаючись віддала свій голос за іі “Шпигунок з притулку Артеміда” тому дуже чекала саме на цю книжку. І не розчарувалась!

Уявіть собі Україну на початку ХХ століття. Великі міста й маленькі селища. Прекрасна епоха. Світо вже впевнено крокує науково-технічний прогрес, людям хочеться все більше розваг й закордонних цікавинок. Але, разом із тим, ще міцна віра у місцеву магію та міфологію, забобони та страхи.

Цирк ефектної та загадкової фрау Гріте мандрує Україною. Артисти розважають, дивують й захоплюють глядачів. Та одного дня в їхню різнобарвну, але рутинну роботу вривається дівчинка підліток, яка навіть імені свого не знає, а всі односельці вважають її божевільною — причинною. З цього починається зовсім нова мандрівка для всіх. І для Причинної, і для директорки мандрівного цирку, і для артистів її трупи. бере початок нова історія: про тих, хто шукає любові й справедливості, про людей і перевертнів, що намагаються віднайти свою істинну сутність.

В кожного з героїв в цій історії є своя таємниця і кожен пов'язан один з одним нивидимими нитками долі. І коли шлях стає спільним, у них з'являється шанс не лише знайти відповіді на давні болючі питання, але й досягти нових, зовсім несподіваних результатів. Ця книга про дружбу, кохання, пошук себе справжнього та віру у свої сили. Про людей, які ми є — неідеальні, іноді егоїстичні, сповнені страхів чи невпевненості, але й раптово відважних, щирих та вірних своїм друзям.

Книга сповнена стародавньої магії є тут чаклуни, відьми, магія, фантастичні істоти української та грецької міфології, романтика, детективна лінія, привиди, потойбіччя, африканські мотиви і неймовірно атмосферні пейзажі. Це насправді дуже цікавий містичний ретро-роман, написаний смачною, барвистою мовою, яка закохує в себе з перших сторінок. Однозначно мій голос буде віддано саме цьому твору. А від авторки з нетерпінням буду чекати нових книг.

👇👇👇

Справа зниклої балерини

Чергова книга на моїй книжковій полиці відноситься до категорії “все, що я люблю”. Роман Олександра Красовицького та Євгенії Кужавської “Справа зниклої балерини” започатковує серію “Історичний детектив” — його сюжет побудовано на основі реальних подій. Розслідування, що розгортається в Києві 1916 року, розкриває чимало таємниць і дає змогу повністю зануритися в атмосферу міста періоду Першої світової війни.

Я дуже люблю твори, що дають читатчеві змогу доторкнутися до тієї епохи, про яку в них іде мова. З цією книжкою не просто торкаєшся епохи, вона тебе поглинає. Ти ніби разом з героями роману гуляєш тими місцями, милуєшся тими ж пейзажами, куштуєш ті ж самі напої або смаколики. А оформлення - оці всі старовинні листівочки - лише допомагає у цьому зануренню в дореволюційний Київ.

А ще ця книга смачна. Смачна, вишукана мова, та багато посилань на цікаві рецепти, то чаю, то особливої кави, а то й дідусевого варення. Завдяки цьому, під час читання, мені постійно пахло опалими яблуками та кавою, сама книга залишила по собі відчуття тягучої смачної патоки...

Про детективну складову писати не буду. Скажу, що історія захоплює і тримає у напрузі до кінця (можливо це банально, але правдиво). Напруга для мене була ще й у тому, що автори не поспішають з розкриттям загадки зникнення талановитої баларини, вони смакують. Все відбувається неквапливо, з “чувством, з толком, з розстановкою”.

Якщо ви справжній поціновувач класичного детектива, то ця книга ідеально вам підходить. Порада: читайте її з філіжанкою кави, або чаю, загорнувшись у м'яку ковдру, бажано на терасі, або в саду...

💓💓💓

Кукли світу

Людина завжди ставилася до ляльки особливим чином, бо з давніх-давен вона грала таємничу, пов'язану з поняттями життя і смерті роль. Створена з самого початку для містерій, обрядів і ритуалів, лялька поступово втрачала своє магічне значення, стаючи простою іграшкою, хоча і естетично привабливою.

Про дивовижну долю ляльки, що живе поруч з людиною багато тисячоліть, розповідає книга, написана відомими мистецтвознавцями, істориками, етнографами, театральними режисерами.

Ця барвисто ілюстрована і дуже пізнавальна енциклопедія немов повертає читача назад в дитинство, але - вже на іншому рівні: ми можемо зрозуміти і усвідомити, що таке ЛЯЛЬКА насправді, і як вона важлива для людини на всьому протязі історії.

Тут є інформація про обрядових ляльок і ляльок містерій і таїнств, про лялькові театри і музеї, про маріонеток і рукавичних ляльок. Розказано про ляльок із самих різних матеріалів: дерев'яних, текстильних, воскових, фарфорових, в тому числі і про механічніх.

Ми дізнаємося про ляльок різних країн світу: французьких і японських, німецьких і англійських та ін. Із сучасних ляльок - про Барбі, Братц, і пупсах... У книзі можна побачити ляльку традиційного японського театру Авадзі, що зберігається в Музеї ГАЦТК, таїландськіх та венеціанськіх маріонеток, маріонеток Зальцбурзького театру і багатьох інших. Багато унікальних музейних фотографій.

Представлені чудові антикварні екземпляри ляльок, якими можна довго милуватися.

Найцікавіший розділ - про лялькові будинки. Справжні палаци і мініатюрні предмети побуту: книги в шафках, шафки, столи з наїдками, собачки в кріслах ... І все - в по-справжньому королівському виконанні. Багато зразків лялькових будинків в книзі коштують набагато дорожче справжніх будинків!

Куклы мира. Энциклопедия / ред. Мариам Аксенова, Елена Ананьева, Татьяна Евсеева. — Москва : Аванта+, Астрель, 2008. — 184 с. — (Самые красивые и знаменитые).

💓💓💓

Джейн Остен "Гордість та упередження"

«Я б пробачила йому його гордість, якби він не зачепив мою ...» — ці слова з роману англійської письменниці Джейн Остін “Гордість та упередження” вже давно стали крилатими. Сам роман вважається класикою англійської літератури. Але, якщо класика у вас викликає позіхання та ви думаєте, що це щось нудне, що всі знають та ніхто вже давно не читає, то це не той випадок.

У цьому творі немає божевільних страстей, кохання до нестями. Головна героїня не непритомнює щохвилини, її не викрадають пірати. Немає тут ані лицарів у сяючих обладунках, ані харизматичних та зловісних негідників...

Але він неперевершений у своїй простоті! Це розповідь про один рік з життя небагатої аристократичної родини Беннетів, яка складається з умного, іронічного, але доволі нещасного батька, легковажної, недалекої але напрочуд самовпевненої матері, єдина мрія якої — видати заміж усіх свої п’ятьох доньок. Та власне з тих самих п’ятьох доньок — панянок різного віку та з досить різними характерами та поглядами на життя. У центрі уваги, звісно ж, кохання. Саме воно змушує ( якщо можна тут використати це слово) молодих людей — містера Дарсі, який уособлена гордість та Елізабет Беннет — упередження, змінити себе та один одного...

Я перечитувала “Гордість та упередження” безліч разів і кожного наступного разу знаходила для себе щось нове, раніше не помічане.

"Неизбывность интеллектуального снобизма заключается в неизбывной же склонности его представителей поместить книгу развлекательного жанра в один ряд с компьютерными играми, кино-блокбастерами и сериалами. А поместив, презрительно отмести – как еще один бесславный способ убить время. Однако отметим главную несхожесть: книга (любая книга!) в отличие от тех же блокбастеров не предлагает нам готовой картинки. Она требует самостоятельной работы над созданием чудесных миров, и с этой точки зрения много ближе к наркотикам. Но если с наркотиком мы остаемся один на один с собственной персоной, то книга есть игра волшебного фонаря, созданного в авторском воспаленном мозгу и переданная посредством письменного знака читателю: картинки, возникающие в нашем воображении, разнятся, но остаются узнаваемыми. И да – высокая литература призвана заполнять лакуны, раздвигая границы того, что способен выразить наш бедный язык, обозначая тончайшие оттенки переживаемого опыта… Но литература жанровая служит не менее высокой цели – она сострадает человеку. Ведь даже обозначенный верным словом, переживаемый опыт бывает подчас невыносим. И тогда нам не нужна хирургическая точность слова – она не утоляет боли. Нам нужна просто передышка, чужая история внутри собственной головы. Путешествие, которое совершает, отключившись от происходящего вокруг, наше сознание. Странствие, в которое отправляются и тот, кто читает, и тот, кто пишет. «…Не будь у меня в голове и на кончике моего пера некой французской королевы пятнадцатого века, жизнь бы мне окончательно опротивела и пуля уже давно избавила бы меня от этой нелепой шутки, каковую именуют жизнью», – писал Флобер. Потому что автор здесь вовсе не третьеразрядный факир, погружающий вас в литературный транс. Автор – такая же жертва реальности, как и читатель. Вместе они пытаются скрыться в несуществующих ныне западных провинциях несуществующей же империи, отдышаться в позабытом позапрошлом веке – в его быту и слоге; пробуя их на вкус, проникаясь чуждыми нашей эпохе дилеммами между долгом и чувством, чувством и честью, честью и – смертью."

Дарья Дезомбре "Сеть Птицелова"

Это цитата из книги Дарьи Дезомбре, под каждым словом которой я готова подписаться, вот только так врядли написала бы сама.