"Канікули з секретом...." переклад на українську (уривок)

 

Важкі кроки за спиною примушували бігти хутчіше. Ще трохи і переслідувач його наздожене. Наздожене і впізнає.

Він задихався, в очах темніло від незвичного навантаження. Останній ривок, ще трохи...ось він рятівний поворіт.

Під ногою щось репнуло, земля захиталася і, раптом, опинилася прямо перед обличчям.

— Ой! 

Тринадцятирічний Марк Полторак розтягнувся на бруківці. На лобі красувалася величезна гуля.

Тільки що він уявляв себе великим Шерлоком Холмсом на вулицях Лондона. Його переслідував професор Мориарті. І він майже пішов від гонитви...

Марк озирнувся. Так грубо повернув його до реальності шматок арматури, який невідомо звідки тут взявся.

А реальність була така — жив Марк зовсім не в Лондоні, а в невеликому містечку на півдні України. Ну які тут можуть бути злочини?

Коли ти живеш у маленькому місті, де кожен куток тобі знайомий з раннього дитинства. Ти почуваєшся мов риба у воді, тобі навіть у голову не може стрельнути, що з тобою можуть статися якісь пригоди. Усюди спокій та нудьга.

Ось і коротав Марчик увесь свій вільний час за детективними оповіданнями, а ще кросворди любив і комп'ютерні ігри — як же без них в ХХІ столітті?

Кожен день був схожий на попередній і починався приблизно однаково:

— Марчик. Марічок. Марк! Вставай! У школу запізнишся.

Мама похапцем будила його, і сама при цьому спізнювалася. Будила, а потім бігла на свою дуже важливу роботу.

Сніданок чекав його на столі. Загалом, він міг би до школи і не ходити (мама однаково не бачить), але Марк неприємностей не любив, та і в школі іноді було навіть цікаво. Їхня компанія — він, Тім Комін та Настя Ковалевська — завжди знаходила пригоди на свої буйні голови.

Для всіх було величезною загадкою, як ці троє взагалі примудрилися подружитися. Більш різних людей, напевно, не існувало у світі. Тім, насправді він Тимур, але друзі його так майже ніколи не називають — спортсмен і розумник.

А його двоюрідна сестра Настя Ковалевська — перша красуня школи, марить  кар'єрою супермоделі, при цьому поліглот і любитель історії.

Залишається ще Марк? Про нього все вже було сказано. Додати варто хіба те, що в математиці у школі йому немає рівних. Та, що там у школі — в області. Перші місця в математичних і фізичних олімпіадах завжди за ним. 

Ця трійця друзів не розлучалася навіть на канікулах.

***

День видався теплий і сонячний, як і належить літньому дню. Це був останній день у школі перед довгоочікуваними канікулами.

Цього літа друзям випала нагода відпочити в селі Козаче у бабусі та дідуся Тимура з Настею. Село це розташовувалося зовсім недалеко, в 30 кілометрах, від їхнього міста, але довго діти там ще ніколи не гостювали, та й самі Василь Іванович і Валентина Семенівна тільки нещодавно переїхали туди жити.

Загалом, це літо не обіцяло нічого несподіваного, зате вони проведуть його всі разом.

Марк швидко зібрався і поспішив до школи, передчуваючи зустріч із друзями.

Втім, те, що він поспішав, не перешкодило йому помріяти дорогою. Він знову побачив себе на вулиці Лондона в образі Шерлока Холмса.

Так, мріючи, Марк і прийшов раніше інших.

"Нічого не поробиш, доведеться чекати" — подумав Марчик, оглядаючи шкільний двір.

Учні вже потроху збиралися на лінійку з нагоди останнього дзвінка. Діти групувалися за інтересами.

Праворуч від Марка двоє "мушкетерів" влаштували битву на указках. З якого кабінету вони їх стягнули знали тільки вони.

Дівчатка зібралися у зграйку і, заглядаючи в планшет, захоплено дивилися якесь відео.

Тимура з Настею на горизонті не було.

– О, Полторак, привіт. А це правда, що ти в село на канікули їдеш? – посміхаючись запитав Дмитро Біляков з паралельного класу.

– Ну, їду. А що?

– Отакої, чуваче, співчуваю. У село. Ха! Це ж таке дно. А ми цього літа летимо до Іспанії на Коста Дорада. Чув? Буду там на сонечку пузо гріти та в морі купатися.

"Круто" — подумав Марк з легкою заздрістю. Звичайно, батько у Дмитра великий бос. У нього свій бізнес. Можна хоч до Іспанії, хоч на Багами. А йому море цього року аж ніяк не світило.

Його батько два роки тому загинув у безглуздій автомобільній аварії. Якийсь мажор збив його ввечері на перехресті. Тата немає, мажор досі не покараний, а маркова мама на свою зарплатню лікарки в міській поліклініці, сина на море відправити не може. Дякувати дядькові Аркадію Коміну, що запропонував узяти його з Тімом та Настею в село. Хоч якась різноманітність.

– Теж мені диво, Іспанія, – відповів Марк, – море, пляж, нудне. Адже головне ні куди, а з ким. Ось ми з Тімом в цьому Козачому такі карколомні пригоди собі знайдемо. Я це відчуваю.

– Що ти там відчуваєш, Нострадамусе? – за спинами хлопців пролунав дзвінкий дівочий сміх.

"Знову вона кепкує", – Марк хотів було щось дотепне відповісти, але доки обертався, передумав. Анастасія була напрочуд гарна сьогодні. Ні, вона завжди була гарна. Але в ній з'явилося щось особливе. Напевно, передчуття швидкої свободи її так прикрасило. Зелений сарафан дуже йшов до її каро-зелених очей. Медові локони, які зазвичай були зібрані в кінський хвіст, сьогодні вона розпустила, і вони переливалися на сонці як дорогоцінний шовк. Королева – та й годі. І як з такою сваритися?

***

Наступного дня вся компанія їхала в автобусі до місця своєї літньої дислокації.

– Не уявляю, як ми будемо без гаджетів цілий місяць. Твій батько занадто круто з нами обійшовся, – обурювався Марк.

– Дядько Аркадій напевно має рацію, але що ж я за весь місяць жодної фотки в Інсту не викладу? А як же мої підписники, я ж їх втрачу, – підтримала його Настя.

– Та велика річ! Побудете трохи без своїх улюблених іграшок. Не скиглить, дітки. Знайдемо чим зайнятися, – відповів їм Тимур.

Він намагався наслідувати свого батька і виглядати серйозним – увійшов у роль старшого слідчого поліції. Саме таку посаду обіймав його батько – Аркадій Васильович Комін. Для друзів дядько Аркадій.

Це був невисокий, міцної статури 36-річний чоловік з русявим, коротко стриженим волоссям та яскравими блакитними очима. На вигляд нічим не примітний, він користувався в місті величезною повагою.

Все своє життя Аркадій присвятив боротьбі зі злочинністю і, слід сказати, в нього це виходило відмінно. Говорячи мовою прокурорських звітів, в нього була майже стовідсоткова розкриваність.

У своїй сім'ї він теж був незаперечним авторитетом. Тому, нічого дивовижного, що коли дядько Аркадій оголосив трійці, що на відпочинку вони повинні будуть обходитися без гаджетів, а замість їхніх смартфонів видав кожному по кнопковому мобільному для "екстреного зв'язку", заперечувати ніхто не посмів.

– Цікаво і яке ж ми таке заняття собі знайдемо у богом забутому селі? От тільки не кажи мені про риболовлю! Ти ж знаєш, я її терпіти не можу, – огризнувся Марк.

– Щось я тебе не розумію, Полторак, ще вчора ти бадьоро передрікав нам грандіозні пригоди, а сьогодні куксишся через смартфон.

– Так я ж так сказав, щоб Білякова позлити. Та і про "дегаджетелізацію" я тоді ще не знав. А що, правда, у них там немає компу і Інтернету? Адже не задвірки цивілізації, всього 40 хвилин їзди від міста.

– Правда. Немає у старих ні компу, ні Інтернету. Якось виживатимемо.

За вікном з'явилися засіяні поля. Самотня корова, неначе співчуваючи друзям, проводжала автобус сумним поглядом.

***

Ранок в селі точно розпочинається не з кави...

Настю розбудив гучний крик півня. За вікном ледь-ледь почало світати. Свіже уранішнє повітря так і вабило вийти на вулицю. Вона десь читала, що гуляти перед сніданком дуже корисно для кольору обличчя. Тому, недовго думаючи, влізла в шорти і улюблену футболку, плеснула в обличчя крижаної води. Потім, щоб нікого не будити, тишком-нишком вилізла у вікно. Треба було обстежувати територію.

Село Козаче було досить великим і цілком сучасним. Дім родини Коміних знаходився на околиці. На їх вулиці було ще декілька будинків. За ними починався ліс.

Настя бадьоро йшла по стежині. Навколо неї порхали метелики, цвірінькали невидимі у гіллях дерев птахи. Десь далеко замукала чиясь буьонка. Природа пробуджувалась, просиналось село. Насолоджуючись цими звуками, мала і не помітила, як вийшла до якихось розвалин.

Картина їй відкрилася як у готичному романі. Напіврозвалені, місцями зовсім зниклі, стіни, колись прекрасної садиби, щільно увиті диким виноградом і плющем. Крізь високі віконні отвори пробивалися промені сонця. А в небі над руїнами плавно вели свій танок легкі сірі хмари.

У такому місці обов'язково повинні водитися привиди. Настуня привидів не боялася, але хоч і був ранок, а не ніч, вирішила зайвий раз їх не турбувати, і що є духу, побігла назад. Дуже їй не терпілося розповісти про свою знахідку хлопцям.

– Ей, обережніше! Ти мене трохи з ніг не збила. Женеться за тобою хтось, чи що? – на Настю з низу в гору дивилася дивна, схожа на ельфа, дівчинка.

Вона була маленька, крихка і бліда, з коротким їжачком густого русявого волосся і, просто, нереально великими темними, як чорнослив, очима. Саме по цим очам Настя зрозуміла, що вони з незнайомкою ровесниці, а може дівчинка була навіть старша. Було в ній ще щось незвичайне, але що саме Настя відразу не збагнула.

– Пробач, я тебе не помітила. Я Настя. Ми тільки вчора приїхали, і я вирішила прогулятися.

– Зрозуміло. Мене Олею звуть, я тут живу в крайньому будинку. А чого мчиш як очманіла? Не схожий твій темп на прогулянковий, – нова знайома посміхнулася.

– Я розвалини знайшла! Якось моторошно стало.

– Аааа. Ну біжи. А мені ходити треба, доктор сказав, що потрібно більше рухатися.

Тільки тепер Настя второпала, що ж не так із дівчинкою. У неї були занадто тонкі, та трохи викревлені ноги, а руки вона ховала у кишенях. І пересувалася Оля повільно, прикладаючи до того занадто багато зусиль.

"Незвичайна дівчинка-ельфійка, старовинні розвалини – хороший початок літніх канікул", – подумала Настя і поспішила до друзів...

Це лише уривок мого перекладу повісті "Канікули з секретом..." Мені цікава думка тих, хто читав. Як вам переклад? Буду дуже вдячна за відгуки.