Книги. Куклы. Кошки. Блог Наталии Кавун

  “ Ти дурна курка. Забирайся з нашої школи! Інакше пошкодуєш ...”. Настя вже кілька хвилин дивилася на монітор. Букви перед очима розпливалися й вихилялися у якомусь божевільному танці. — Але чому? За що? Я ж нікому нічого поганого не зробила ... — шепотіла вона, розмазуючи по обличчю солоні сльози. Це було вже друге повідомлення на її електронну пошту з таким змістом ...Адже все так добре починалося. Літні канікули троє друзів — Марк Полторак, Тимур Комін і Настя Ковалевська — провели в селі Козаче. Про такі чудові канікули ця трійця і мріяти не могла. Вони цілком випадково стали детективами. Допомагаючи своїй новій подрузі — “ельфійській принцесі” Олі — діти втрапили у неймовірну історію. Були в ній і таємниця старовинного графського маєтку, і пошук скарбів, і справжні злочинці, і навіть ... привиди. Діти по праву відчували себе героями. У школі теж відбулися зміни на краще. За літо її відремонтували, обладнали за останнім словом техніки і перейменували в гімназію. Тепер тут

  Це слово зародилося у голові вчительки російської мови та зарубіжної літератури Української національної гімназії № 2 міста Одеси Лінецької Рити Семенівни у далекому 1991 році. На той період питанню розвитку творчих здібностей дітей та молоді майже не приділялось уваги. Вважалося, що діти повинні тільки співати, танцювати та читати твори вже відомих авторів, а не створювати свої. Рита Семенівна вирішила виправити ситуацію. Молодій Українській державі потрібні були ті, хто приносить їй славу: спортсмени, художники, поети, письменники, музиканти, вчені. Таких людей треба було вирощувати, розвивати їх здібності. Саме для вирішення цієї проблеми Рита Семенівна створила проєкт  “Кожний спроможний випробувати себе” , який отримав підтримку Наукового товариства любителів мови та літератури “Дивне поряд”, що існувало на той час в Українській національній гімназії № 2 міста Одеси. Кілька років пішло на отримання гранту, та оформлення цього проєкту у повноцінний творчий конкурс і лише у

  Важкі кроки за спиною примушували бігти хутчіше . Ще трохи і переслідувач його наздожене . Наздожене і впізнає . Він задихався , в очах темніло від незвичного навантаження . Останній ривок , ще трохи ... ось він рятівний поворіт . Під ногою щось репнуло , земля захиталася і , раптом , опин илася прямо перед обличчям . — Ой !  Тринадцятирічний Марк Полторак розтягнувся на бруківці . На лобі красувалася величезна гуля . Тільки що він уявляв себе великим Шерлоком Холмсом на вулицях Лондона . Його переслідував професор Мориарті . І він майже пішов від гонитви ... Марк озирнувся . Так грубо повернув його до реальності шматок арматури , який   невідомо звідки тут взявся . А реальність була така — жив Марк зовсім не в Лондоні , а в невеликому містечку на півдні України . Ну   які тут можуть бути   злочини ? Коли ти живеш у маленькому місті , де кожен куток тобі знайомий з раннього ди